The First

It's 1:24 am, my battery says I have only 10 minutes left, so I should be fast.
This blog has been dead for too long, that's why i feel like I need to introduce myself again.
My name is Ira Yeroshko. I'm continuing to be 20 for the next 3 months..I am a Ukrainian.
I am also a photography enthusiast. I am a Christian. I think these are the typical spheres you define yourself with. But how limited it is for a human being. Today I live my dream, because I'm already on the way. A lot of things I wanted 3 years ago are coming true.I can't stay in my comfort zone. I am my personal trouble-maker.
I don't like to compete with other, but I constantly challenge myself. And now, God gave me and my country the biggest challenge we couldn't imagine, we live in a state of war, not officially, though. And we're all becoming fighters. We're learning how to stand for our freedom,how to fight for our belief, for our relationships, for our dreams, for our unity. 

We've been taking life for granted for too long. Now we have to fight for it. And I am forever grateful for that. 

"God is faithful; he will not let you be tempted beyond what you can bear." - 1Cor.10:13

It means He knows that Ukraine is tough, and we need to go though this period with our hands in prayers. I started this blog four years ago to document my journey to professional photography world. These four years feel like a whole life, and it means this the right path for me. I am like this women in the bright t-shirt, whatever happens I'll continue being a photographer, a Christian, a friend, a traveler, a Ukrainian. 
Even if the dark walls are around.

Krakow, Poland, July 2014.

На годиннику 1:24 ночі, і заряду моєї батареї вистачить ще на 10 хвилин, тому я краще поспішу.

Цей блог настільки довго не жив, що вже час заново себе представити. Мене звати Іра Єрошко. Я живу останні 3 місяці свого 20річчя. Я - українка.Я - християнка. Я фотоентузіаст.Мабуть, це - основні сфери, якими людина себе визначає, але наскільки це мало для Людини. Я живу свою мрію, бо я вже на шляху до неї. Багато з того,що я хотіла три роки тому, вже здійснилось і продовжує здійснюється.Я не можу сидіти у своїй зоні комфорту. Я свій особистий баламут. Я не люблю змагатися, але я постійно впробовую себе.І сьогодні, Бог дав мені і моїй країні найбільше випробування, яке тільки можна було уявити.Ми живемо в стані війни, хоча й не офіційно.І ми вчимося боротися за нашу свободу, за нашу віру, стосунки, за нашу єдність.Ми надто довго сприймали життя як данність.  Тепер ми маємо боротися за це .І я навіки вдячна, що вчусь цінувати.
"Але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її." 1 Коринтянам 10:13Це означає, Він знає, що Україна сильна. Ми маємо пройти цей період з руками у молитві.

Я почала цей блог чотири роки тому, щоб документувати мій шлях до професійної фотокар'єри. Здається, вже пройшло ціле життя, і це означає, я на правильній дорозі. Я ,як ця жінка у яскравій футболці, не залежно від подій, залишатимусь фотографом, християнкою, подругою, українкою, мандрівником. Навіть якщо навколо темні стіни.