What amazes me the most about traveling is the wonder of unexpected encounters.
After my wonderful trip to Germany (more about it later) with stops in Vienna
I didn't expect to meet someone very special in the last hour of my stay in Austrian capital.
I was already exhausted after the early travel from Berlin to Vienna and several meetings when I met Hoa. She found the message on Couchsurfing about my desire to do a photo walk, was kind enough to respond late at night to my emails and meet the complete stranger the next day.
You just send a message to the void of Internet, and somehow wonderful people catch them and then meet you. I still can't believe that it works. I wasn't sure how Hoa would look like, but when I stepped out of U-Bahn 15 minutes later than planned, I saw a girl taking a picture of a homeless man, pointing a camera straight into his face,neither being nervous nor shy. I thought: "That's a good start".
I didn't expect that one hour with a stranger would be too little. And when I was literally jumping onto my train to the airport, it felt like tearing apart with a sister you've never met before. She told me: "The pictures I made of you do not look good. You have to come back, so I'll make the better ones." And I definitely will, Hoa.
Here you can find Hoa's project about strangers on Facebook "
Pieces of Life", and her YouTube channel with
cool stories.
Що мене найбільше вражає у подорожах, так це невичерпна присутність неочікуваних зустрічей.
Після чудової поїздки до Німеччини (про яку згодом) із зупинками у Відні, я не очікувала зустріти когось особливого у мою останню годину перебування в австрійській столиці.
Я вже була виснажена раннім перельотом з Берліну до Відня, прогулянки і декількох зустрічей, коли я зустріла Хоа. Вона побачила моє повідомлення на Couchsurfing про те, що я шукаю партнера для фотопрогулянки, мило відповідала на мої пізні імейли, і погодилась зустрітись зі мною наступного дня. Ти просто надсилаєш повідомлення у порожнечу інтернету,
і якимось чином чудові люди ловлять їх, і знаходять тебе. Я досі не розумію, як це працює.
I не знала точно, як Хоа виглядатиме, але коли я вийшла з метро, на 15 хвилин пізніше, ніж планувалося, я побачила дівчину, яка фотографувала безпритульного чоловіка, тримаючи камеру прямо перед його обличчям, не нервуючи ы не соромлячись. Я подумала: "Це гарний початок".Я не очікувала, що одна година із незнайомцем буде так замало. І коли я буквально застрибувала у потяг до аеропорту, було таке відчуття, що я відриваюсь від сестри, яку ніколи не бачила. Вона сказала мені: "Твої фотографії, які я зробила, не дуже вдало вийшли. Тобі доведеться приїхати знову, аби я зробила кращі.» Я повернусь, Хоа.
